Сьогодні, 19 листопада, Україна відзначає особливу дату – 1000 днів повномасштабного вторгнення. Це 1000 днів мужності та боротьби українського народу проти агресії. Це 1000 днів незламності і боротьби за волю, незалежність, життя.
Пропонуємо вашій увазі вірш Богдана Лепкого, написаний понад 100 років тому про 1000 днів іншої війни, але так схожий на наші сьогоднішні відчуття.
В тисячний день війни
Бачив я дивний похід,
Бачив й не збожеволІв!
З заходу сонця на схід
Йшла скорбних тисяча днів.
Кожний не день, а мов вік,
Вік у тривозі, в нудьзі,
Кожний неначе волік
Камінь млинський при нозі.
Чола пориті, мов лан
Плугом стальним восени,
Груди неначе курган,
Серця якісь страшні сни.
Де ваші руки? Нема!
Де ваші ноги? Пішли!
Хто вам кров виссав? Зима!
Де ваша сила? Взяли!
Йдуть, аж земля стугонить,
Яма могильна їх слід,
Збіжжя за ними горить,
Води стинаються в лід.
Тьмиться синява небес,
Пітьма і пустка кругом,
Ненагодований пес
Виє вночі за селом.
Глянув ліс – всох, онімів.
Місяць зирнув і поблід…
З заходу сонця на схід
Йшла скорбних тисяча днів.
(Богдан Лепкий, 1917)
