Традиційне ткацтво на Буринщині
Ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата й підлітки. Воно було поширене в усіх селах регіону. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. домашнє ткацтво буринців було цілим комплексом технічних прийомів та знарядь праці. Майже кожна родина вирощувала коноплі та льон, з яких робили волокна.
Для ткання високоякісного полотна призначалося найтонше і найдовше волокно – кукла, для снування основи, ткання буденних тканин – миканка, тобто залишки, які вибирали з чесальної щітки. Останок на дергальній щітці – вал – ішов на виготовлення мішків, тканин суто господарського призначення. При прядінні повсюдно використовували веретено, а також механічну прядку.
За необхідності частину ниток фарбували рослинними, тваринними та мінеральними барвниками. Селянство Буринщини аж до початку ХХ ст. зберігало способи приготування природних барвників, але згодом їх витіснили анілінові барвники промислового виробництва, які були зручнішими в користуванні, але не відзначалися особливою стійкістю та насиченістю.
Для ткання застосовували горизонтальний ткацький верстат. При виготовленні декоративних тканин, а також деяких елементів одягу, наволочок, рушників, скатертин тощо використовували техніку перебірного переплетення. У таких тканин візерунок завжди рельєфно виступав над фоном.
Багато іншої інформації про виготовлення волокна, прядіння та отримання природних барвників, про забобони, пов’язані з цим видом робіт читайте у книзі:
Сумщина. Велика спадщина. Краєзнавство / авт.-упоряд.: О. І. Кисельов, О. М. Корнієнко ; за заг. ред. О. М. Корнієнка. – Суми, 2019. – С. 262–265.
